А в гардеробі їх набереться з півсотні а може й тисячі…… А були ж часи коли гудзики
могли мати тільки заможні громадяни і по ціні вони прирівнювалися до доргоцінного каміння…..
Звичайні гудзики, що були доведені японськими майстрами до досконалості, подарували світу «нецке». Саме так звучить слово «ґудзик» японською.
У перекладі з англійської ґудзик (button)- бутон, що Германска група мов: німецька Knopf, голландська Кnоор, ісландська Кnаppr, датська Кnор, ірландська Cnaipe мають спільних предків зі значенням «ґуґля, випуклість, вершина». В сучасній українськй мові з цих мов залишилось слово кнопка, що означає різновид ґудзика.
Романська група мов: французка bouton, італійська bottone, іспанська baton, португальска botao мають спільних предків зі значенням «ґулька, пуп'янок, бутон» або «проколювати, простромлювати, протискувати».
Слав’янська група мов: (російська пуговица, словенська poglica, латишськаpuoga і т.д.).
У перекладі з англійської ґудзик (button)- бутон, що не розпустився. І дійсно, найбільш відомі старовинні гудзики нагадують малюнком квіти, плоди, чи звірів.
«Пуговица» в російській мові має той же корінь що і слова «пугать, пугало, пугач». Деякі дослідники вважають, що цей збіг пов’язаний як раз з тим, що ґудзик довгий час слугував оберегом від злих сил.
В XVI – XVII століттях поряд з ювелірними прикрасами ґудзики й застібки стають складовою частиною світського костюма, прикрашаючи в тому числі туфлі й чоловічі черевики. Хроніка XVII століття описує дам, що носили на одязі від п'ятдесятьох до ста маленьких декоративних ґудзичків, щось на зразок намиста й стеклярусу.
Відомі керамісти і ювелірних справ майстри ставилися до виготовлення ґудзиків з тією же старанністю й вигадкою, з якою створювали свої вази й підвіски. Ручний дизайн був особливо популярний у роботі із золотом, сріблом і латунню. Пізніше майстри стали підкладати під грановані скельця кольорову фольгу, імітуючи кольорові діаманти. Ця техніка називається “ rhinestones”.
Новий етап у мистецтві виготовлення ґудзиків починається з появи в Італії, а потім і у всій Європі азіатського фаянсу й порцеляни, а разом із ними - нового матеріалу, що сподобався дизайнерам і кравцям.
Мистецтво виготовлення ґудзиків в XVIII столітті досягає високого рівня. Деякі модниці саме їх ставлять в основу й просять кравців підбирати під них (ґудзики) тканини із золотим і срібним шиттям, а не навпаки. Стиль придворних художників і скульпторів відбивається на одязі, і майстри мініатюри розписують скляні, або глиняні ґудзики в манері Ватте, Бушеві, Мрія. Найвідомішою країною по частині емалевого розпису ґудзиків стала Франція, чиї майстри винайшли способи комбінування гравірування й розпису.
XIX століття стало ”золотим століттям” ґудзика. Масове виробництво в різних країнах, наполеонівський (ампір) і вікторіанский стилі, відкриття целулоїду розкривають перед виробниками нові обрії, обіцяючи заміну дорогих металів на штампований і писаний пластик. Почалася скажена конкуренція між компаніями в сфері виробництва ґудзиків і уніформ для армії, мисливських, і спортивних клубів.
XIX столітті існував романтичний звичай нанизувати рідкі й найкрасивіші ґудзики на нитки. Друзі й родичі дівчини теж могли поповнити нитку найвишуканішими екземплярами зі знайдених або наявними в них. Коли число ґудзиків у такій “нитці любові” (сhаrm string) досягало магічної цифри в одну тисячу, дівчина повинна була зустріти свого Принца. Експертам і шукачам фольклору пощастило відшукати кілька таких уцілілих ниток, і сьогодні вони прикрашають музейні й приватні колекції.
У Росії мода на ошатні “штучні” ґудзики з'явилася разом із реформами Петра Першого, коли через вікно в Європу можна було побачити королівські двори й знать, що носила незліченні ґудзики й ґудзички, обтягнуті шовком і розшиті парчею й золотий канителлю.
Комментариев нет:
Отправить комментарий